Наукові видання каф-ри права та правоохоронної діяльності
Постійне посилання зібрання
Переглянути
Нові надходження
Документ Адміністративно-правові обмеження прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки органами Національної поліції України(ФОП Кандиба Т. П., 2023) Соболь, Євген Юрійович; Палій, Валерій ВалерійовичУ монографії на основі комплексного дослідження правових підстав обмеження прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки органами Національної поліції України доведено, що останні виступають провідним суб’єктом забезпечення публічної безпеки та публічного порядку; сформульовано розуміння адміністративно-правових обмеження, що застосовуються органами поліції, розкрито їх юридичні основи; визначено основний категоріальнотермінологічний апарат у досліджуваній сфері; окреслено проблеми у сфері обмеження прав і свобод людини та розкрито шляхи їх усунення з визначенням позитивного міжнародного досвіду застосування правоохоронними органами адміністративно-правових обмежень прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки. В монографічному дослідженні здійснено аналіз категоріальнотермінологічного апарату у сфері обмеження прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки органами Національної поліції, а також порушено питання щодо закріплення на законодавчому рівні дефініції «публічне місце», що має не тільки теоретичне, а й суттєве прикладне значення. Окреслено напрямки вдосконалення адміністративно-правового регулювання застосування заходів обмеження прав і свобод людини при забезпеченні публічної безпеки та публічного порядку органами Національної поліції України.Документ Роль фінансового контролю у секторі безпеки і оборони України: адміністративно-правовий аспект(2023) Соболь, Євген Юрійович; Sobol, Ye.(ua) У статті досліджено роль фінансового контролю у секторі безпеки і оборони України як чинника забезпечення національної без-пеки держави. У результаті аналізу основних підходів до визначення поняття«фінансовий контроль» запропоновано авторське поняття дефініції фінансового контролю у секторі без-пеки і оборони України. Досліджено правові аспекти фінансового контролю за витратами на національну без-пеку і оборону та визначено основні завдання, які ставляться перед державним фінансовим контролем у секторі безпеки і оборони. За-значено, що державний фінансовий контр-оль здійснюється спеціальними державними органами з метою забезпечення законності у відповідній сфері відносин, попередження фі-нансових правопорушень, зміцнення фінансо-вої дисципліни під час формування, розподілу та використання державних фінансових ре-сурсів. Звернуто увагу на адміністративно-правовий статус органів держаного фінан-сового контролю та зауважено, що правове положення органів фінансового контролю визначається ступенем їх впливу як на сус-пільство в цілому, так і на окремі державні органи й установи задля виконання постав-леної мети.Документ Адміністративно-юрисдикціна діяльність державної аудиторської служби України при здійсненні правового фінансового контроль у сфері оборонно-промислового комплексу(2023) Соболь, Євген Юрійович; Sobol, Y.(ua) У статті досліджено адміністративно-юрисдикційну діяльність державної аудиторської служби України при здійсненні фінансового контролю у сфері оборонно-промислового комплексу. Обгрунтовано, що фінансовий контроль стає більш об’єктивним і дієвим, коли суб’єкт контролю(контролюючий орган) є зовнішньою структурою відносно підконтрольного об’єкту, а в адміністративному підпорядкуванні займає вищу сходинку, ніж об’єкт, що контролюється. Підтримано позицію науковців, з приводу того, що адміністративно-правовий статус органу фінансового контролю– це регламентоване нормами адміністративного права його положення, яке характеризується сукупністю прав, обов’язків, гарантій діяльності та відповідальності суб’єкта фінансового контролю. Наголошено, що Державна аудиторська служба України на виконання наданих Законом України«Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в України» повноважень забезпечує державний фінансовий контроль за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, законним та ефективним використанням коштів і майна, за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі та є органом державного фінансового контролю. Проаналізовано проєкт Закону України «Про Державне бюро військової юстиції» та зроблено висновок, що адміністративна-юрисдикційна діяльність Державної аудиторської служби України при здійсненні фінансового контролю у Збройних Силах України, інших військових формуваннях, в тому числі у сфері оборонно-промислового комплексу ефективно виконується і даний законопроєкт призведе до руйнування цілісної та унормованої системи фінансового контролю, яка збалансована контролем від виконавчої гілки влади органами державного фінансового контролю, які здійснюють свої повноваження через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі, від законодавчої гілки влади– Рахунковою палатою України, що здійснює свої повноваження через провадження заходів державного зовнішнього фінансового контролю(аудиту).Документ Організаційно-правові засади та проблеми реалізації пенсійної реформи(2023) Чернік, Світлана Дмитрівна; Sokurenko, O.(ua) У статті досліджено організаційно-правові засади та проблеми реалізації пенсійної реформи. Зазначено, що в Україні функціонують два з трьох рівнів пенсійної системи. Перший рівень є солідарною системою в рамках якої працівники щомісячно сплачують 22% ЄСВ. Другий рівень, який ще не був впроваджений в Україні, передбачає обов’язкову накопичувальну систему. Третій рівень - добровільно-накопичувальна пенсійна система, яка введена в Україну з 2005 року.Наголошено, що починаючи з 2021 року, пенсійний вік для жінок збільшився, що прирівняло вік та правила виходу на пенсію за віком для чоловіків і жінок. Це також призвело до рівного стажу для обох статей, необхідних для отримання пенсії. Акцентовано увагу, що в Україні Верховна Рада зареєструвала законопроект про впровадження обов’язкової системи накопичувального пенсійного забезпечення, згідно з запропонованим проектом, усі працюючі особи будуть зобов’язані брати участь у системі накопичувального пенсійного забезпечення до досягнення ними 55 -річного віку. Крім того, зобов'язання роботодавців будуть сплачувати обов'язкові пенсійні внески за своїх найманих працівників.Висловлено підтримку щодо реформування в галузі пенсійного забезпечення і відкладати реформу далі неможливо, але її введення має бути продуманим і планомірним.Документ Європейська конвенція про усиновлення дітей (переглянута): проблемні аспекти(2023) Чернік, Світлана Дмитрівна; Сhernik, S.(ua) Стаття присвячена вивченню змісту Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої) та характеристиці проблемних аспектів реалізації окремих її положень в Україні. Проаналізовано основні праці вчених, об’єктом дослідження яких стало міжнародно-правове регулювання усиновлення. Визначено, що Європейська конвенція про усиновлення (переглянута) була схвалена 7 травня 2008 року на заміну Конвенції Ради Європи з питань усиновлення 1967 року задля прийняття спільних переглянутих принципів та практики стосовно усиновлення дітей з урахуванням відповідного розвитку в цій сфері протягом останніх десятиріч. Положення Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої) застосовуються до усиновлення дитини, яка на момент звернення усиновлювача про її усиновлення ще не досягла вісімнадцяти років, не перебуває й не перебувала в шлюбі, не перебуває й не перебувала в зареєстрованому партнерстві й не досягла повноліття. Встановлено, що основною метою при прийнятті рішення компетентного органу про усиновлення є його відповідність найвищим інтересам дитини. Визначено перелік осіб, яким надається право на усиновлення, мінімальний вік, різницю у віці між усиновлючачем та усиновленою дитиною, можливість повторного усиновлення, окремі аспекти процедури усиновлення за Європейською конвенцією про усиновлення дітей (переглянутою) та національним законодавством. Встановлено проблемні аспекти реалізації Європейської конвенції про усиновлення дітей (переглянутої) в Україні, зокрема, відсутність поняття «зареєстрованого партнерства», дозволу на усиновлення одностатевим парам тощо. Зроблено висновок, що Європейська конвенція про усиновлення (переглянута) є важливим міжнародним документом, який регулює відносини усиновлення з метою захисту прав дитини та забезпечення належної процедури усиновлення.Документ Наукова дискусія з питань організації та діяльності судової влад(2023) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(ua) У статті викладено результати аналізу наукових праць з питань організації та функціонування судової влади, а також засад професійної діяльності суддів в Україні та зарубіжних країнах. становлено, що ця проблематика ґрунтовно розробляється вченими, при цьому, з деяких питань в її межах не вироблено єдиної наукової позиції, окремі її аспекти залишаються дискусійними. Виявлено, що реалізуються різні підходи до визначення категорії «судова влада», проте, переважно, застосовується універсальний підхід, який дозволяє відобразити сутність судової влади з огляду на її функціональне призначення, носія або суб’єкта влади, принципів і форм організації та діяльності, тощо. Констатовано, що не існує єдиної наукової позиції і щодо сутності поняття «судова система», що інколи ототожнюється з поняттями «судоустрій», «судівництво», «система судів», «система правосуддя», або, навпаки, протиставляється їм. Зауважено, що відсутність уніфікованого термінологічного апарату може спричинити ускладнення не лише під час теоретичної розробки цих питань, але й у процесі упровадження результатів відповідних наукових досліджень у практику. Запропоновано розглядати питання організації та діяльності судової влади, як багатоаспектного й багатофункціонального інституційного утворення, з позицій системного підходу. Так, усвідомлення системного характеру цього феномену є умовою проведення комплексного вдосконалення судової влади. З’ясовано, що дискусійним залишається питання структури судової системи, до елементів якої, поряд із судами, відносять і прирівняні до них органи, та органи, створені для обслуговування судової системи, тощо. Не дійшли вчені єдиної думки і щодо моделей судової системи, у тому числі кількості її ланок / рівнів, а також спеціалізації судів та суддів. Встановлено, що етичні стандарти діяльності суддів (стандарти суддівської етики) це – сукупність норм, правил, цінностей, а також особистих уявлень суддів про етику суддівської діяльності, якими керуються судді при виборі моделі своєї поведінки у професійній діяльності та позапрофесійному житті.Документ Правова природа вмотивованості вироку як вимоги та ознак(2023) Скляренко, Ігор Васильович; Skliarenko, I.(ua) Стаття присвячена дослідженню категорії вмотивованості вироку суду як документу, що остаточно вирішує питання про кримінальну відповідальність особи. Проаналізовано різні підходи вчених щодо визначення поняття та сутності вмотивованості судового рішення. Досліджено філософсько-правові підходи до категорії вмотивованості та мотивування як певного мисленнєвого процесу. Звернуто увагу на особливий характер судової влади як цивілізованого способу вирішення правових спорів. Акцентовано увагу на тому, що метою кримінального судочинства є вирішення питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Доведено, що зрозумілість ясність мотивів ухваленого судом вироку є запорукою його правосудності. Розглянуто нормативні вимоги кримінального процесуального законодавства України до вмотивованості вироку суду. Проаналізовано практику Європейського суду з прав людини в частині вимог до мотивування судових рішень. Визначено, що невиконання судом вимог щодо належного мотивування свого вироку ставитиме під сумнів його правосудність як для сторони, що програла, так і для інших учасників кримінального провадження.Документ Адміністративно-правове регулювання взаємодії суб’єктів реалізації державної політики у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю з іншими державними інституціями(2023) Фомічов, Костянтин Сергійович; Fomichov, K.(ua) Стаття присвячена адміністративно-правовому регулюванню взаємодії суб’єктів державної політики у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю з іншими суб’єктами публічної адміністрації. Досліджено особливості взаємодії органів законодавчої, виконавчої влади, в тому числі і правоохоронних органів з іншими суб’єктами публічної адміністрації у сфері соціального захисту осіб з інвалідністю. З’ясовано особливості участі Президента України як глави держави у реалізації вказаної державної політики. Проаналізовано роль дорадчих та консультативних органів Кабінету Міністрів України у координації діяльності органів виконавчої влади, спрямованої на захист прав осіб з інвалідністю.Встановлено що ефективна діяльність суб’єктів формування та реалізації державної політики у сфері соціальної захищеності осіб з інвалідністю неможлива без взаємодії з іншими державними інституціями.Акцентовано увагу на особливостях взаємодії військово-лікарських комісій з іншими суб’єктами публічної адміністрації щодо визначення причин інвалідності військовослужбовців. Доведено, що взаємодія суб’єктів публічної адміністрації у сфері захисту прав осіб з інвалідністю є необхідною для ефективної реалізації відповідної державно політики.Визначено що соціальний захист прав осіб з інвалідністю має різноплановий характер та потребує спільної взаємоузгодженої діяльності всіх державних інституцій у різних сферах - законодавчій, виконавчій, правоохоронній.Зазначено, що основними формами взаємодії є співробітництво та спільна участь в частині розробки проектів нормативних актів. Поряд з цим, недостатньо розвинутими є такі форми взаємодії як обмін інформацією, що вимагає від суб’єктів публічної адміністрації додаткових зусиль для узгодження та координації своєї діяльності в тому числі у вигляді відповідних нарад, семінарів, тощо.Документ Особливості онлайн-медіа(2023) Зеленко, Інна Павлівна; Zelenko, I.(ua) У статті розкрито ознаки онлайн-медіа, які можна вивести, спираючись на законодавчі акти. Висвітлено, що однією із ознак онлайн-медіа є регулярність поширення інформації. Зазначено, що регулярність поширення інформації являє собою систематичність, рівномірність, що відбувається через певні проміжки часу. Наголошено, що ознака систематичності є однією із ознак, яка відрізняє його від інших видів медіа, як то друкованого медіа, яке може видаватися через певні проміжки часу. Розглянуто, що наступною ознакою онлайн-медіа є різноманітність форм передачі інформації. Розкрито, що відповідно до закону, онлайн-медіа можуть поширювати інформацію у текстовій формі, аудіо-, аудіовізуальні в електронному (цифровому) вигляді, крім аудіовізуальних медіа. Зазначається, що інформація у вигляді текстів також притаманна друкованим засобам масової інформації, але онлайн-медіа повинні подавати тексти обов’язково на веб-сайтах у мережі Інтернет. Продемонстровано, що аудіо та аудіовізуальної форма подачі інформації, що також характеризує аудіовізуальні засоби масової інформації, також повинна подаватися онлайн-медіа на веб-сайтах у мережі Інтернет. Висвітлено, що однією із визначальних для онлайн-медіа рис є обов’язкове поширення інформації за допомогою мережі Інтернет. Наголошено, що також критерієм онлайн-медіа є не тільки надання інформації у мережі Інтернет, але й наявність власного веб-сайту. Розглянуто, що інформаційна сфера зазнає постійної трансформації і розвитку, тому не є можливим визначити у законі усі риси, що характеризують онлайн-медіа. Підтримано тезу, що розмежувати на рівні закону онлайн-медіа і медійні ресурси, які поширюють інформацію, складно, тому Національна рада України з питань телебаченні і радіомовлення буде визначати й інші критерії онлайн-медіа. Припускається, що однією із ознак онлайн-медіа, яка відокремлює його від інших видів медіа, але не вказана у законі, є наявність гіперпосилань.Документ Система міжнародного законодавства у сфері функціонування інституту громадського контролю за діяльністю органів судової влади(2023) Кондратенко, Віталій Миколайович; Kondratenko, V.(ua) У статті окреслено основоположне значення приписів міжнародного права у сфері організації належної взаємодії інститутів громадянського суспільства із органами публічної влади, зокрема судовими інституціями, реалізації завдань громадського контролю за діяльністю суб’єктів владних повноважень. Проаналізовано низку відповідних ключових міжнародно-правових актів, насамперед, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., Міжнародний пакт про громадянські і політичні права 1966 р., а також декларації, конвенції, рекомендації ООН і Ради Європи щодо: доступу до інформації, яка знаходиться у розпорядженні державних органів влади; сприяння участі громадськості у політичних і громадських справах, публічному житті, у процесах прийняття управлінських рішень; запобігання корупції. Обґрунтовується, що громадський контроль у судовій сфері слугує важливою складовою народовладдя, уособлює безперервність здійснення волі громадян у найголовніших сферах державного та суспільного життя. Він утворює стійкий фундамент втілення у практичну площину верховенства права й законності шляхом формування дієвих механізмів громадського моніторингу, перевірки та оцінювання публічної діяльності, здійснення правосуддя судами і суддями. Інтенсифіковані євроінтеграційні процеси в Україні сприяли ґрунтовному перегляду підходів до формування й реалізації державної політики в окреслених аспектах з урахуванням основоположних приписів міжнародного права. Запропоновано загальну систематизацію міжнародно-правових актів з питань адміністративно-правового забезпечення громадського контролю за діяльністю органів судової влади, яка включає: 1) міжнародно-правові акти щодо прав людини та громадянина у сфері управління державними і суспільними справами; 2) міжнародно-правові акти щодо інформаційної відкритості та доступності органів судової влади; 3) міжнародно-правові акти щодо створення належних умов для контролю громадськості за діяльністю національної судової системи; 4) міжнародно-правові акти із запобігання та протидії корупції в діяльності органів судової влади.Документ Деякі питання міжнарοднο-правοвοї відпοвідальністі за злοчини прοти людства(2023) Окопник, Олена Миколаївна; Okopnyk, O.Інститут відповідальності з найдавніших часів і до наших днів є одним із способів забезпечення порядку у міжнародних відносинах. Питання відповідальності в міжнародному праві є однією з найбільш складних проблем, яка породжує значні суперечності та має виняткове значення для формування міжнародного права як окремої і самостійної системи сучасної правової науки. Відповідальність у міжнародному праві відіграє важливу роль у забезпеченні стабільного функціонування міжнародної системи в цілому. Джерелом міжнародної відповідальності є згода держав дотримуватися норм міжнародного співтовариства, що за своєю природою дуже схожі на інші види юридичної відповідальності. Поняття міжнародної відповідальності є одним із ключових у міжнародному праві. Це логічний зв’язок між нормою та санкцією за її невиконання, який прямо пов’язаний з ефективністю міжнародного права та його авторитетом. Зважаючи на природу суб’єктів міжнародного права питання міжнародної відповідальності є дуже складним та дискусійним. Надійно закріплений основний принцип міжнародної відповідальності передбачає, що кожне міжнародно-протиправне діяння держави тягне за собою міжнародно-правову відповідальність. Ідея, що лежить в основі відповідальності, гарантує нормативність міжнародного права та відводить положенням про відповідальність держави одне із центральних місць у міжнародному праві. Водночас право міжнародної відповідальності потребує детального врегулювання задля вирішення багатьох теоретичних дискусій та практичних складнощів.Мета статті полягає у дослідженні сучасних проблемних питань міжнародної відповідальності, а також тенденції її розвитку.Документ Втілення європейських стандартів забезпечення якості вищої освіти у вітчизняній практиці професійної підготовки(Середняк Т. К., 2023) Рябовол, Лілія ТарасівнаДокумент Депутат місцевої ради як суб'єкт кримінального правопорушення(2022) Скляренко, Ігор Васильович; Skliarenko, I.(ua) Стаття присвячена дослідженню впливу статусу депутата місцевої ради на характер складу кримінального правопорушення, вчиненого таким суб'єктом. Проаналізовано різні підходи вчених щодо визначення поняття та сутності такої кримінально-правової категорії як суб'єкт кримінального правопорушення. З'ясовано загальні особливості суб'єкта кримінального правопорушення, розкрито його класифікацію. Досліджено ознаки спеціального суб'єкта кримінального правопорушення. Прослідковано, що підстави виділення спеціальних суб'єктів у кримінальному законодавстві. Відмічено, що депутат місцевої ради за своїм правовим статусом відноситься до особливої форми суб'єкта кримінального правопорушення. Проаналізовано поняття «службова особа» в контексті кримінального права. Акцентовано увагу на потрійному характері правового статусу депутата місцевої ради як представника інтересів місцевих жителів, повноправного члена місцевої ради та представника влади. Здійснено аналіз особливостей правового статусу депутата місцевої ради та розкрито основні організаційно-правові форми його діяльності як суб'єкта кримінального правопорушення, до яких відносяться ініціативно-нормотворчі, кадрові, комунікативно-інформаційні, контрольні. На прикладах із судової практики розглянуто вплив правового статусу депутата місцевої ради на характер елементів складів окремих кримінальних правопорушень. Проведено класифікацію кримінальних правопорушень, в яких депутат місцевої ради як його суб'єкт впливає на інші елементи складу правопорушення, а саме: пов'язані з безпосереднім здійснення відповідних повноважень, пов'язані із злочинним впливом та пов'язані з моральним авторитетом як представника інтересів місцевих жителів. Доведено, що різноманітний характер діяльності депутата місцевої ради обумовлює різноманітні способи та мотиви вчинення ним кримінальних правопорушень. Визначено, що депутат місцевої ради не є спеціальним суб'єктом за кримінальним законодавством, однак саме по собі вчинення саме таким суб'єктом кримінального правопорушення із застосування свого особливого правового статусу має вплив на всі елементи складу відповідного правопорушення, зокрема на час, місце, мотив, спосіб та об'єкт вчинення відповідного правопорушення.Документ Кримінальне право та процес; криміналістика; судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність(2022) Кричун, Юрій Анатолійович; Krychun, Yu.(ua) У дослідженні мова йде про понятійно-категоріальний апарат сфери кримінального права, що стосується військових і воєнних злочинів. Зазначається, що поняття воєнного злочину стало закріплене у правових міжнародних актах відносно нещодавно, а саме 1945 р. в Статуті Нюрнберзького трибуналу, але певні правила, що стосувалися недопущення за змістом воєнних злочинів існували ще з часів стародавніх рабовласницьких держав цивілізацій. Наводяться основні норми щодо воєнних злочинів у першому в сучасному розумінні кодифікованого акту про правила війни, становища жертв війни, правила ведення бойових дій, а саме Кодекс Лібера 1863 р. Акцентується увага на Римському Статуті Міжнародного Кримінального Суду 1998 р., де воєнні злочини окреслені як грубі порушення Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р. а також 26 інших серйозних порушень законів і звичаїв війни, більшість з яких держави розглядають як злочини ще з часів Другої світової війни. Наводяться визначення воєнного злочину різними українськими дослідниками: М. Піддубною, В. Репецьким та В. Лисиком та ін. В статті вказано на нормативне закріплення і визначення в українському національному законодавстві військових кримінальних правопорушень, норми про воєнні злочини. Аналізується також зарубіжне національне законодавство Тайвані, США, Польщі щодо регулювання питання військових і воєнних злочинів. В підсумку наводяться основні відмінності між воєнними і військовими злочинами. Також підсумовано, що в демократичних ліберальних правових державах склалися різні підходи до регулювання правопорушень, вчинених військовослужбовцями під час несення служби, тобто щодо військових злочинів. В англомовному праві можна знайти використання термінів «military crime» (як військові злочини) та «war crime» (воєнний злочин). Покарання за військові злочини може бути визначене як у США, де існує окремий Кодекс, присвячений правопорушенням військовослужбовців армії США та Національної гвардії, де водночас існує своя військова юстиція.Документ Механізми запобігання та протидії булінгу у Швеції: адміністративно-правовий аспект(2022) Корнійченко, Анастасія Олександрівна; Korniychenko, A.(ua) У статті з’ясовано, що сучасне законодавство даної країни, загалом, має превентивний характер та спрямоване на попередження будь-яких проявів булінгу. Зазначено, що уряд Швеції одним із перших для запобігання та протидії булінгу почав застосовувати науково-обґрунтований підхід, який, зокрема, базувався на систематичному моніторингу ефективності впроваджених програм і заходів, а також їх оцінюванні. Здійснено аналіз положень профільного Закону «Про освіту», який встановлює обов’язок повідомляти про будь-які прояви булінгу, визначає обов’язкові превентивні дії для закладів освіти, порядок реагування на випадки булінгу, його розслідування та застосування відповідних заходів. Розглянуто окремі повноваження Міністерства освіти, Міністерства охорони здоров’я та соціальних справ та Міністерства праці. Вказано, що на виконання окреслених функціональних обов’язків, урядом Швеції при Міністерстві праці утворено дві вузькоспеціалізовані інституції – Дитячий омбудсмен та Омбудсмен з питань дискримінації. З’ясовано, що у Швеції булінг, який означений дискримінаційними проявами, чітко відокремлюється від типових форм цькування та регламентується окремим Законом. Зазначено, що у Швеції сформовано систему контролю та нагляду за процесами, які відбуваються у закладах освіти, зокрема утворено орган спеціалізованого контролюючого органу – Шведської шкільної інспекції, яка являється профільним суб’єктом у сфері запобігання та протидії булінгу. Вказано, що у структурі Шведської шкільної інспекції утворюється посада Омбудсмена у справах дітей та учнів. Здійснено аналіз окремих елементів його правового статусу. Запропоновано запровадити на території України спеціалізовано антибулінгового омбудсмена, який об’єктивно сприятиме необхідному інституційному посиленню нашої країни у цій сфері.Документ Особливості земельної правосуб’єктності громадян України, іноземців та осіб без громадянства(2022) Чернік, Світлана Дмитрівна; Chernik, S.(ua) Стаття присвячена правовому статусу фізичних осіб у земельному праві. Метою дослідження є вивчення земельної правосуб’єктності громадян України, іноземців та осіб без громадянства, визначення її особливостей. Розкрито поняття «правосуб’єктність» та його структура в теорії права. Сформовано поняття земельної правосуб’єктності, під якою слід розуміти гарантовані законом можливості мати земельні права та обов’язки, набувати їх, користуватися ними й виконувати їх. Виокремлені ознаки земельної правосуб’єктності, які відрізняють її від цивільної. Складовими правосуб’єктності є правоздатність та дієздатність. Визначено, що земельна правоздатність – здатність мати права та обов’язки щодо землі, земельна дієздатність – здатність фізичної особи своїми діями набувати для себе земельних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе земельні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Досліджено позиції науковців щодо визначення земельної правосуб’єктності фізичних осіб, зокрема, стосовно виокремлення земельно-процесуальної правосуб’єктності. На основі аналізу законодавства України доведено, що земельна правосуб’єктність громадян України, іноземців та осіб без громадянства відрізняється за своїм обсягом. Громадяни України мають найбільше коло прав та обов’язків щодо землі. Зокрема, право набувати земельну ділянку у власність, в тому числі з земель сільськогосподарського призначення, яким надається пріоритет у державі. Водночас існують певні обмеження щодо складу та кількості земель, яка може перебувати у власності громадян України, про що зазначено в статті. Розглянуто особливості земельної правосуб’єктності іноземних громадян та осіб без громадянства. Вказані обмеження щодо набуття у власність земель сільськогосподарського призначення.Документ Докази та доказування в господарському процесі під час розгляду справ у сфері господарсько-торговельної діяльності: новели національної практики(2022) Манжула, Андрій Анатолійович; Власов, Антон Володимирович; Manzhula, A.; Vlasov, A.(ua) Стаття присвячена актуальному питанню вивчення та узагальнення новел національної практики стосовно доказів та доказування в господарському процесі під час розгляду справ у сфері господарсько-торговельної діяльності. Предметом дослідження є національна практика господарських судів у справх щодо господарсько-торгівельної діяльності. Автором обґрунтовано необхідність дослідження цієї проблематики, зважаючи на попередні недоліки національного законодавства у застосуванні доказів під час доказування у господарському процесі. Розкривається суть доказів як будь-яких даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Вивчено види доказів, встановлені господарським процесуальним законодавством, а саме такими можуть бути письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків. Акцентовано увагу, мають відповідати встановленим критеріям: належності, допустимості, вірогідність, достатності. Продемонстровано, що новела стандарту доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Крім того, проаналізовано основні новели щодо доказів у контексті господарсько-торгівельної діяльності. Виявлено, що судова практика застосування різних засобів доказування є сформованою, проте не має однозначності. Наприклад, деякі господарські суди допускають можливість застосування тих чи інших доказів, а деякі вважають ці доказами неналежними та недопустимими.Документ Національний орган інтелектуальної власності : особливості європейської практики функціонування(2022) Трошкіна, Катерина Євгенівна; Troshkina, K.(ua) Метою наукового дослідження виступає детальний аналіз особливостей організації та діяльності національного органу інтелектуальної власності в європейський країнах. Аналіз європейського досвіду діяльності органів інтелектуальної власності є необхідним фундаментом для українського механізму в контексті імплементації позитивних аспектів та інтеграції в європейське середовище. В результаті проведеного дослідження, зроблено висновок про те, що в таких європейських країнах як Велика Британія, Франція, Німеччина, Іспанія та Польща не склалося єдиної універсальної моделі побудови національних органів інтелектуальної власності; кожній державі притаманна особлива система органів інтелектуальної власності; при цьому, незважаючи на різноплановість підвідомчості та організаційної структури національних органів інтелектуальної власності кожної з зазначених країн, існує декілька загальних особливостей – регулювання національним інституційним законом, підвідомчість одному з урядових галузевих міністерств, конкурсний відбір штату (очільника та членів, з їх поділом на кваліфікованих членів та експертів).Документ Правове регулювання становища тварин-компаньйонів: міжнародний досвід і Україна(2022) Поляруш, Світлана Іванівна; Poliarush, S.(ua) Наукова стаття присвячена проблемі зміни правового становища домашніх тварин у звʼязку з переходом людства від світоглядної концепції антропоцентризму до концепції біоцентризму. Здійснено характеристику міжнародних і регіональних нормативно-правових актів у сфері захисту домашніх тварин (тварин-компаньйонів). Наголошено на важливості формулювання, а у подальшому впровадження „концепції пʼяти свобод тварин” у міжнародному і внутрішньому законодавстві держав світу. Представлено позитивний і негативний досвід правового регулювання становища домашніх тварин і відповідальності їх господарів у державах Сходу і Заходу. Зазначено, що ставлення держави до домашніх тварин обумовлюється переважно релігією і політичним режимом. У законодавстві країн Європи відмічається посилення відповідального ставлення суспільства до тварин-компаньйонів, що передбачає комплексний підхід до проблеми утримання тварин. Останній включає просвітницьку роботу із власниками тварин, податок на утримання тварин, чітке прописування у законодавстві прав і обовʼязків господарів домашніх тварин та дуже високі штрафи, а інколи навіть - увʼязнення, за недбальство стосовно домашніх улюбленців. Встановлена також відповідальність муніципальної влади за агресивну поведінку безпритульних тварин. Підкреслено, що українська нормативно-правова база поки що відстає у досліджуваній сфері, хоча з 2013 р. іде процес імплементації європейського законодавства. У окремому спеціальному законі тварин визнано біологічними обʼєктами, тобто живими істотами, і зафіксовані основні права і обовʼязки господарів домашніх тварин та гуманне ставлення до тварин. Зазначено про необхідність внесення змін у цивільне законодавство щодо становища тварин. Підкреслено, що низькі штрафні санкції як вид адміністративної відповідальності не сприяють посиленню відповідальності власників тварин, та посадових осіб.Документ Обмеження прав та свобод як елемент конституційно-правового статусу особи(2022) Рябовол, Лілія Тарасівна; Ryabovol, L.(ua) Феномен обмеження прав та свобод людини і громадянина досліджено як складник інституту конституційно-правового статусу особи. Мета статті – встановити особливості врегулювання відносин, що виникають у зв’язку з обмеженням конституційних прав та свобод людини і громадянина. Констатовано, що конституційно-правовий статус людини і громадянина, а також обмеження прав та свобод як його складник, має загальні для всіх держав ознаками, оскільки значною мірою ґрунтується на загальновизнаних міжнародних стандартах. Водночас в конкретній державі або групі держав може мати свою специфіку, детерміновану історико-культурними особливостями. Виявлено, що можливості обмеження прав та свобод особи передбачено в конституціях практично всіх держав. Відповідними підставами, за загальним правилом, є уведення в країні або її частинах воєнного чи надзвичайного стану. Підтримано наукову позицію, що унормування відносин, які виникають у зв’язку з обмеженням прав та свобод, є важливим, оскільки у такий спосіб держава здійснює вплив не лише на окрему особу, але й на життєдіяльність усього суспільства. Відтак, підходи держави й ставлення у суспільстві до обмеження прав особи значною морою відображають характер і сутність взаємовідносин людини й держави у контексті становлення демократичного громадянського суспільства і правової держави. За результатами аналізу міжнародних актів (Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, ЄКПЛ) та практики ЄСПЛ сформульовано висновок, що обмеження прав та свобод людини і громадянина є необхідними для громадянського суспільства, із застереженням, що такі обмеження/ втручання мають бути виправданими. З’ясовано умови такої виправданості – обмеження/ втручання має здійснюватися законно, із законною (легітимною) метою, в інтересах демократичного суспільства. Необхідним, при цьому, є забезпеч ення балансу між суспільною й державною необхідністю та потребами й інтересами власне особи як носія конституційних прав та свобод.