Concept of "absolute right" of G. Hegel in modern changing world

Abstract

(ua) Показано, що міжнародні правові інститути застосовують силу закону не симетрично по відношенню до тих чи інших представників світового співтовариства, а їхні стратегічні інтереси ігноруються. Мета. У даному дослідженні здійснено концептуалізацію феномену «абсолютного права» як основного принципу в архітектоніці універсальних моральних і етичних парадигм, а також сучасних інституційно-правових систем. У дискурсі панлогічної філософсько-правової парадигми Г. Гегеля вимірюється актуальність «абсолюту» і «права», що є ключовим завданням. Методологія дослідження. Філософсько-правові та філософсько-історичні підходи використовуються для порівняння фундаментальних позицій Г. Гегеля, що представляють «Закон» як соціальну норму і «Закон» як моральну волю, а також здійснено перевірку їхньої сумісності в дискурсах історичного і логічного. Метод герменевтики дозволив інтерпретувати тексти Г. Гегеля з погляду психічного розуміння. Цей метод сприяв ефективній психологічній обробці текстової інформації, що призвело до правильного використання ключових категорій, які представлені в тексті – «закон», «право», «моральність», «мораль». Показано, що гегелівські роботи сформували спеціальні рівні, фази та чинники розуміння. Результати. Обґрунтовано, що право, с одного боку, являється похідною всіх суспільних зв’язків та відносин, що склалися історично, а також воно легітимується в деякому колективному Дусі як загальне поняття та як сукупність усіх правових знань. Обговорення. Підтверджено, що в різних державах правові інститути й законодавчі органи формувалися з урахуванням власних культурних та історичних традицій, однак у процесі глобалізації відбувається «накладання» на них західних принципів застосування правових норм. Висновки. Концепція Г. Гегеля про «абсолютне право» ґрунтується на ідеї самостійного розвитку абсолютної мети волі. У той же час, кінцева ланка в розвитку абсолютної мети волі, яка перетворюється на кожному етапі сходження на добро, є реалізація правди добра. Тільки тоді вона зможе наблизитися до абсолютного знання. Кульмінацією її розвитку є розуміння абсолютної ідеї. Абсолютне право стає свідомим в центрі своєї самості і свободним, здатним до нескінченного саморозвитку. Абсолютне право є втіленням «чистої ідеєю свободи». Абсолютне право ідентичне абсолютному духу.

The phenomenon of "absolute law" as a basic principle in the architecture of universal moral and ethical paradigms, as well as modern institutional and legal systems is conceptualized in the study. The key task of the study was to measure the "absolute" – "right" relevance in the pan-logical philosophical and legal paradigm of G. Hegel’s discourse. The philosophicallegal and philosophical-historical approaches to compare the philosopher’s fundamental positions, representing law as a social norm and a moral will, as well as to check their compatibility in historical and logical discourses were used. Hermeneutic method allowed interpreting G. Hegel’s texts, which resulted in the correct use of key categories of "law", "right", "moral," "morality." As a result of the study it was confirmed that G. Hegel's concept of "absolute law" is based on the idea of self-development of the absolute purpose of the Will as an ascent to Good, which ultimate link is the realization of the truth of Good. And only then it will be able to come close to absolute knowledge. At the climax of its development, it comprehends an absolute Idea. Absolute law becomes conscious at the center of its self and free, capable of infinite self-development. Absolute right is the embodiment of the "pure idea of freedom". Absolute right is identical to the Absolute Spirit.