Юридична природа рішень європейського суду з прав людини як джерела кримінального права

Abstract

(uk) Статтю присвячено дослідженню питань щодо сутності й особливостей правової природи рішень Європейського суду з прав людини та з’ясуванню важливості й ролі таких рішень для правової системи України як джерела кримінального права. Прийняття Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та створення відповідно до неї Європейського Суду з прав людини стало наслідком того, що Європейський Суд з прав людини може приймати заяви від будь-якої особи, організації або групи осіб, які стали потерпілими порушення однією з держав-членів Ради Європи прав, визначених у Конвенції та протоколах до неї. Що ж стосується України, правовим наслідком стало те, що ратифікація Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та визнання юрисдикції Європейського Суду з прав людини дозволили українським громадянам звертатися до Європейського Суду з прав людини для захисту порушених прав, передбачених Конвенцією та Протоколами до неї, після того як будуть вичерпані внутрішньодержавні засоби правового захисту. Рішення Європейського Суду з прав людини носять обов’язковий характер для суб’єктів, які застосовують Європейську Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод в націоналному кримінальному праві, і тому повинні розглядатися як джерело кримінального права.

(en) The article is devoted to the study of issues regarding the nature and peculiarities of the legal nature of the decisions of the European Court of Human Rights and the clarification of the importance and role of such decisions for the legal system of Ukraine as a source of criminal law. The European Convention for the Protection of Human Rights and Fundamental Freedoms (hereinafter the Convention), ratified by Ukraine on July 17, 1997, not only proclaimed the fundamental rights and freedoms, but also created a special legal mechanism for their protection, which is the European Court of Human Rights. The legal consequence of the adoption of the Convention and the establishment of the European Court of Human Rights in accordance with it was that the European Court of Human Rights can receive complaints from any individual, non-governmental organization or any group of individuals who are victims of a violation by one of the member states of the Council European rights recognized in the Convention and in the Protocols thereto. With regard to Russia, the legal effect was that ratification of the Convention and the recognition of the jurisdiction of the European Court of Human Rights allowed Russian citizens to apply to the European Court of Human Rights for the protection of violated rights provided for by the Convention and the Protocols thereto after the exhaustion of domestic remedies. Convention in Art. 32 has enshrined the right of the European Court of Human Rights to formally interpret and apply the norms of the Convention and the Protocols thereto, while the decisions of the European Court of Human Rights regarding the interpretation of the Convention do not duplicate it, but, on the contrary, determine the content of a specific right and guarantee its observance. The interpretation of the Convention's norms, contained in the decisions of the European Court of Human Rights, is of value to the standard that the state must follow in order to prevent violations of the Convention and the Protocols thereto, since, by virtue of Art. 46 of the Convention, the decision of the European Court of Human Rights is binding on the State Party to the Convention that was party to the case. The State in respect of which a decision was made to violate the provisions of the Convention takes measures to eliminate such violations, including by amending the criminal legislation and law enforcement practice. An example of this is the amendment of criminal law by Britain, Belgium, Italy, France, Switzerland and other European states, in accordance with the decisions of the European Court of Human Rights.