Державно-громадське управління освітою: передумови, ознаки, переваги й недоліки

Abstract

(ua) Демократизація, розвиток громадянського суспільства, становлення ринкової економіки детермінували принципову зміну місця і ролі освіти у соціумі. Вимогою часу є обґрунтування й упровадження адекватної системи управління освітою. Очевидно, що у контексті реформування адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування в Україні на засадах децентралізації, державне управління освітою має трансформуватися на основі державно-громадського підходу, у напрямку залучення до процесу управління громадських структур. Мета статті – розкрити сутність децентралізації як передумови становлення державно-громадського управління освітою та на основі аналізу доступних наукових праць з проблематики дослідження встановити основні ознаки, переваги й недоліки державно-громадської моделі управління освітою. З’ясовано, що передумовою становлення такої моделі в Україні є поглиблення процесів демократизації та децентралізації, а проявами – формування й розвиток громадських органів управління освітою та самоврядних органів / асоціацій учасників освітнього процесу. Встановлено, що специфіка державно-громадської моделі управління освітою виявляється у взаємодії двох її основних компонентів – держави (державних органів, органів місцевого самоврядування, органів управління освітою різних рівнів) та структур громадянського суспільства з метою впорядкування системи освіти. Суттєвою ознакою цієї моде лі є делегування частини владних повноважень широкому колу структур громадянського суспільства та спільна управлінська діяльність державних і недержавних структур з відповідним узгодження управлінських рішень. До недоліків державно-громадського управління освітою віднесено збереження вертикальної / ієрархічної структури системи органів управління освітою, домінуючу роль в якій продовжує відігравати держава, наразі громадськість може залучатися до управління освітою лише на рівні горизонтальних управлінських структур у таких формах, як: піклувальні ради, ради закладів освіти, асоціації, шкільні фонди, громадські організації.

(en) Democratization, the development of civil society, the emergence of a market economy have determined a fundamental change in the place and role of education in society. Time is required to justify and implement an adequate education management system. It is obvious, that in the context of the reform of the administrative-territorial system and local selfgovernment in Ukraine on the basis of decentralization, the state management of education should be transformed on the basis of the state-civil approach, in the direction of involvement in the process of management of the structures of civil society. The purpose of the article is to reveal the essence of decentralization as a prerequisite for the formation of the state-civil education management and to establish the main features, advantages and disadvantages of the the state-civil model of education management on the basis of the analysis of available scientific papers on research issues. It was found that the prerequisite for the creation of such a model in Ukraine is the deepening of the processes of democratization and decentralization, and the manifestation of the formation and development of civil education management bodies and self-governing bodies / associations of participants in the educational process. It is established that the specificity of the state -civil model of education management is manifested in the interaction of its two main components – the state (state bodies, local self-government bodies, educational management bodies of different levels) and civil society structures in order to streamline the education system. An essential feature of this model is the delegation of part of the power to a wide range of civil society structures and the joint management of governmental and non-governmental structures with appropriate alignment of management decisions. The disadvantages of statecivil administration are the preservation of the vertical / hierarchical structure of the education management system, the dominant role in which the state continues to play, and the civil can now be involved in education management only at the level of horizontal governing bodies in such forms as: boards of trustees education, associations, school foundations, public organizations.